Хутір, хутір, хуторочок, Часто згадую тебе. Так побачить тебе хочу, А з тобою і себе.
Ой побачить хочу щиро, Перші кроки, що робив. Ух, яка була то сила, Я ж бо сам уже творив.
А згадати є що і багато... Пам'ятаю, як колись, Вітер змерз, просився в хату, В шибку стукав і бісивсь.
Влітку щебіт нас будив, Батько швйохкав* вже косою. Вранці він косить любив, Бо трава була з росою.
Я раз чув, як вітер дубу, Щось про мене шепотів: -Мов, як виросте то буде... Не сказавши, полетів.
Не догнав тоді я вітер, Не спитав про долю я, Згодом взяв до рук палітру, Зрозумів, що ось вона.
Рік за роком так пройшов, Хутір зник, зостався спомин, Кращих місць я не знайшов, Більш не чув я лісу гомін...
*звук від коси при косінні.
квітень 2008
| 
