Скільки мови та про мову. Чи не втомились говорить? З'являються слова на диво нові, Яких не можу зрозуміть.
У небі синім до тепер, Літав там вертоліт. А зараз вже гелікоптер, Продовжує політ.
Батьки, що між собою розмовляли І матері, співали колискові, А в Бога захисту благали, Виходить не на справжній мові.
Пишу вірші й чомусь боюся, Що вставлю десь не українське слово, А у душі прошу, молюся, Щоб не забуть батьківську мову.
Ту мову, яку у вперше я почув, З своїм поліським діалектом. І в кожному селі, де був, Світилась мова різним спектром.
Чудово, коли у мові діалекти вжито І їм я надаю усі права. А чи могло б радіти без волошок жито, І чи могла б без квітів зацвісти трава?
Чи був би гарним той рушник, Одним лиш кольором прошитий? А я до мови рідної вже звик, Бо з нею я, з народження повитий.
Я також на діалекті говорю І завжди буду говорить, Бо у душі своєю мовою творю І іншої не хочу вже учить.
А вам скажу таке, панове, Дурні ті люди і діти в них дурними будуть, Які соромляться такої мови І діалекти рідні позабудуть.
травень 2009
| 
