Сонце певно вже стомилось, Потихеньку злізло з неба, Десь за обрій закотилось. Взавтра вийде, бо так треба.
Літній вечір крадькома Обійняв село за плечі, День пройшов, уже нема І притихла вже малеча.
Цвіркуни навперебій вихвалялися на скрипці, Показав всім гонор свій, Соловей на вітці.
Вечір гарний, тепло, сухо, Серце радість крає. Та влетів, що було духу, Вітер п'яний з гаю.
Навкруги підняв пилюку, З парубків зірвав кашкети, Розпускав повсюди руки, Розважався наш бешкетник.
Підлетів до молодиці, Облетів навколо... Враз, заглянув під спідницю І чкурнув у поле.
Розжбурляв на нім покоси. До верби тулився хтиво, Порозплутував їй коси, подививсь на дуб ліниво.
То до дуба причепився, Побороть його хотів. Хитав, хитав і стомився, Не подужав полетів.
Вітер розгулявся вже, як треба. Ой, багато сили в нім Та розгнівав видно Небо, Бо сердито гримнув Грім.
Відбулося все зненацька. Ляснув вогняний батіг І отримав Вітер хвацько, Гонор враз його притих.
вересень 2008
| 
